|
На початку 1990- х рр., коли я тiльки- тiльки починав вiдкривати для себе Європу, мiльйони човникiв перевозили через границi електромотори, олiвцi, пластмасовi кришки й взагалi все, що тiльки можна було вигiдно перепродати. У мене ж iз собою не було взагалi нiяких товарiв i вуж тим бiльше наркотикiв або зброї - тiльки рюкзак iз самими необхiдними в дорозi речами.
Але й менi доводилося зiштовхуватися iз проблемами. Один раз я в'їжджав в Англiю з 40 $ i 3 год намагався довести, що менi їх вистачить на поїздку, а потiм, провiвши в Англiї 1,5 мiсяця, по дорозi назад у Росiю iз що залишилися 20 $ я з такою же працею в'їжджав у Польщу. Тодi я вперше зштовхнувся з особливою формою вуаиеризма (патологiчна пристрасть до пiдглядання).
Виявляється, митники страждають прямо-таки нездоровим iнтересом до разглядыванию чужих грошей. Рюкзак, буває, навiть не вiдкриють - хоч мiшок з героїном або авiабомбу в ньому вези, але обов'язково поцiкавляться змiстом гаманця.
При цьому всього лише довiдатися суму грошових знакiв їм мало - потрiбно обов'язково "подивитися". Скiльки ж показних грошей повинен мати при собi мандрiвник, що заслуговує права в'їхати в країну?
У митних правилах, де докладно розписано, скiльки можна ввозити сигарет, сигар i пляшок горiлки, про показнi грошi немає нi єдиного слова. Тому прикордонники самi встановлюють критерiї, виходячи iз власного розумiння про те, скiльки їм самим знадобилося б грошей для "повно го щастя".
iз проблемою показних грошей зiштовхуються всi, без винятку, з. Я чув тисячi iсторiй про людей, яких зняли з поїзда, зсадили з автобуса або вiдправили в дорогу назад на лiтаку тiльки тому, що розмiр їхнього гаманця не вiдповiдав поданням митникiв про те, скiльки грошей повинне бути в "правильного туриста".
На щастя, як i будь-яке технiчне завдання, проблема показних грошей має безлiч рiшень. Перший, самий примiтивний, взяти грошi в друзiв напрокат (недолiки його очевиднi: погроза втрати плюс зайва спокуса витратитися).
Другий - оформити кредитну картку з мiнiмальним банкiвським рахунком (на жаль, її не завжди визнають; наприклад, у Словенiю мене з карткою пропустили легко, у Хорватiю й iндонезiю - iз працею, а iталiйцi вимагали винятково готiвку).
Третiй - брати грошi в дрiбних купюрах, створивши з них товсту на вид пачку (так менi вдалося на румунськiй границi видати свої 24 $ за необхiднi 300 $).
Четвертий - надрукувати спецiально для показу долари на ксероксi (ця рада приводилася в моїй книзi " Хитч-Хайкинг", i останнiм часом його занадто часто використовують, тому багато митникiв стали з пiдозрою розглядати грошi: не на чи ксероксi вони зробленi?).
П'ятий - одержати в банку туристськi чеки, через якийсь час заявити про їхню втрату й одержати дублiкат - так у вас на руках виявиться як би в 2 рази бiльше грошей, чим у дiйсностi (процедура вiдновлення втрачених чекiв складна, вимагає багато часу, гарнi акторськi здатностi й умiння придумати правдоподiбну iсторiю про пропажу, з усiма необхiдними подробицями).
Шостий - перетинати границi на дорогих машинах, а водiя заздалегiдь просити, щоб на митницi вiн представив вас як свого друга (наприклад, один раз я в'їжджав у Нiмеччину на таксi; правда, таксист пiдвозив безкоштовно, але митники цього не знали).
Сьомий - показати одночасно з паспортом мiжнароднi права водiя й сказати, що їдете купувати машину (вiдсутнiсть готiвки при собi поясните тим, що побоялися везти iз собою величезну суму й вiдправили їхнiм поштовим переказом на своє iм'я).
Якщо жоден iз цих семи способiв не спрацює, можна придумати свiй власний - восьмий спосiб або застосувати Порадикальний "хiд конем" - обiйти прикордонний перехiд по полю!
|
